Шлюб: Кохання чи обов'язок?

 Most people enter marriage full of ideals of mutual love and respect “until death do us part” and happy, smart and cooperative children. Life, however, is not quite so tidy and organized, so it often faces us with challenges, as if saying, “Really? Well, let’s see how you cope with це?”

Almost everybody who is in a long-term relationship or marriage, sooner or later feels tempted to end that relationship and perhaps start a new one. This is a situation that often causes political arguments. On one hand, people who feel a stable, long-term relationship as an important life value, might perceive their own (and others’) youthful decision in an overly absolute way, and judge themselves or others if they don’t stick to a badly informed decision to the end of their lives.

Religious people in particular can find themselves in a deep conflict between their values that require preservation of marriage, and the conclusion that they are married to an incompatible person, that they are not happy and they are not likely to ever be happy. Personally, I think it’s almost insane to expect young, inexperienced people, strongly influenced by hormones, popular culture and romantic dreams (not to mention передача), зробити вибір, якого вони могли б дотримуватися до кінця свого життя. У всіх інших сферах життя розумні дорослі очікують, що молоді люди будуть робити помилки і вчитися на них; помилки - це найшвидший і найефективніший спосіб вчитися. І все ж від молодих людей часто очікують, що вони оберуть найважливішу людину у своєму житті правильно з першої спроби, або ж назавжди залишаться при своєму несвідомому, недостатньо обдуманому рішенні.

On the other hand, it’s fairly common that people end potentially great relationships and marriages because they are not ready to invest effort in them, or they expect the other person to make them happy without giving much in return. Besides, children are often involved, as well as the question of financial security (which is less important from an ethical perspective, but might be greatly relevant from the practical point of view).

Що стосується сумісності, то теоретично більшість людей можуть бути сумісними, якщо вони обидва виявляють толерантність, повагу, відповідальність і здорову комунікацію. Проте в реальності, незалежно від того, наскільки сильно вони освідчуються в коханні, люди рідко відмовляються від своїх поведінкових патернів, незрілих реакцій, навіть простих звичок. Очевидно, що для розвитку навичок партнерства однієї любові недостатньо. Додайте до цього нереалістичні очікування, дитячі емоції та біологію (яка сама по собі є надзвичайно складним фактором впливу), і ми отримаємо такий хаос, в якому мало кому вдається вміло орієнтуватися.

Well-informed readers might say: why even defend the concept of marriage? Marriage was historically founded as an economic contract that controls people so that a family can increase material wealth and control who inherits it. Still, a stable family makes raising children easier, and many people do want to create a long-term relationship in which understanding, trust and respect would grow with time, rather than superficial short-term ones. When I talk about marriage, I have in mind such a quality long-term relationship, regardless if it’s “legalized” or not.

Метою цієї статті не є створення якогось остаточного висновку, оскільки I don’t believe in simplifying life and forcing everyone into a same box. Yet I think it’s important to approach this question from different points of view, so that some people might be helped in their decision making – or, even better, in preventing disappointments.

“Love is a decision, not an emotion”

Love is a particularly abstract word. It can include a variety of feelings, some superficial and based on hormones and projections, some based on one’s relationship with parents, and some deeper and more realistic. The concept if love is often twisted and manipulated in many ways. Most types of love include some kind of need or yearning, a pleasant expectation of receiving something that was missing in our lives. Such love usually dissipates with time.

Вся ця плутанина і розчарування змушує деяких людей прийняти філософський підхід до любові, який ґрунтується на ідеї, що любов - це свідомий вибір, відображений у щоденних зусиллях і поведінці. Ця філософія іноді включає в себе ідею, що ми повинні залишатися з однією людиною, незалежно від того, які спокуси і обставини можуть виникнути, присвятити своє життя цим стосункам, навіть коли ми нещасні і розчаровані. Ідея полягає в тому, що нещастя і розчарування, ймовірно, трапляються в будь-яких стосункахЯкщо ми залишаємося з однією людиною, то принаймні маємо шанс постійно поглиблювати та покращувати ці стосунки, знаходити нові рівні пізнання та довіри, активно творити щастя, а не шукати його в навколишньому світі.

This is all beautiful and true – in some circumstances and for some people. Usually in ideal circumstances, when both people are at least moderately compatible, considerate and well-meaning. If a relationship is basically good, people can suppress and reject superficial desires and urges in favor of more important values their primary relationship fulfills. But what if such a choice demands suppression of deep, essential needs and values? What if all that effort and investment results in disappointment over and over again? With time, this will result in either depression, or bitterness, occasional explosions, or physical disease. Sometimes accumulated frustration can be expressed in indirect ways, for example towards children.

Love could be described as a feeling of fulfillment, happiness, integrity, or perhaps as a desire for the other person to be happy. The latter is actually one of the better definitions, but countless testimonies I’ve heard show that ви не можете насправді зробити іншу людину щасливою і здоровою, if they don’t take that responsibility in their own hands, and especially if you do it at the expense of your own integrity and values. That would mean taking a parental role towards your partner, which damages not just the giver, but the receiver too. You cannot learn people’s lessons instead of them.

Якщо так легко полюбити когось просто тому, що ми так вирішили, то, теоретично, ми повинні бути щасливі з більшістю випадково обраних перехожих. Навіть якщо відкинути біологію, гормони та враження раннього дитинства (з цими впливами ми все одно боремося більшу частину часу), все одно залишається питання сумісністьсумісність інтелекту, емоцій, бажань, потреб і цінностей (див: Цінності vs особистісні риси). Навіть невеликі несумісності і розчарування можуть накопичуватися і тліти всередині протягом багатьох років; як можна було не очікувати цього при значній несумісності?

Навіть біологічна несумісність can be detrimental to a relationship: some people might be anxious and sensitive to stress while others seek excitement and risk; some people might be very physical while others live in their minds, some people can be emotionally sensitive and very empathetic, while others can lack either or both. Deep understanding and companionship is very difficult to achieve in such circumstances. And we didn’t even start on all the emotional and behavioral patterns people learn in childhood.

Щоправда, емоції мінливі і короткочасні, на них впливають біологія і дитячі спогади (які набагато сильніші, ніж більшість людей собі уявляють). Чи можемо ми вибирати свої емоції? Considering that emotions are created in the subconscious mind, I’d say that you don’t choose what you feel; what you can choose is how you will respond до своїх емоцій і до того, що ви будете з ними робити. Я пропоную шукати баланс, а не крайнощі; дослідити, що і чому говорить кожен з ваших внутрішніх голосів, і до якого з них варто прислухатися; чого ви хочете в довгостроковій перспективі, а не тільки тимчасово.

Reality is rarely so poetic and inspired as idealism, but in the end few people manage to escape it. It’s rare that people give up on such a long-term effort such as marriage for no good reason. In the background of divorce there are usually years of suffering and sacrifice that an external observer wouldn’t notice.

Гарна філософія, яку я описав на початку цього розділу, передбачає зрілість, відповідальність і зусилля з обох сторін. Реальність часто буває іншою, і багато людей є незрілими і не бажають співпрацювати та змінюватися. Наш вибір і наші зусилля не поглиблюють стосунки автоматично, але відчуття задоволення, коли партнер цінує їх і відповідає тим самим, робить їх глибшими. Якщо стосунки не поглиблюються і не розвиваються, чи можемо ми називати їх любов'ю? Якщо людина відчуває, що її ігнорують, відкидають, використовують чи знущаються над нею навіть після багатьох років любовних і відповідальних зусиль, чи справедливо відмовляти їй у щасті на догоду теоріям?

Besides, why would stability be more important than compatibility? Why would a relationship have to be “poisoned” with the idea that perhaps it won’t last? Why should we have to bond someone to us till the end of our lives? There are relationships that can grow till the end of the couple’s lives, and there are those who cannot last that long, but can be deep and fulfilling for some time. Why not end them with love and respect while we still can? Якість стосунків не обов'язково вимірюється тим, як довго вони тривають. Люди різні, а життя складне.

We shouldn’t ignore our biological and psychological makeup, either. More than anything, as I wrote in the article “Як зберегти пристрасть“, наш мозок налаштований на те, щоб перестати надавати значення тому, що ми сприймаємо як стабільне та очікуване, to make place for learning new things and accessing our environment for potential danger. And what is marriage than a promise that a relationship will be stable and expected, under control? Even the best among us cannot avoid the fact that our brains simply file the expected into “low priority”, even if it’s a human being important to us. That’s simply our biology that helped us survive, no matter how much it goes against our relationship ideals. 

Therefore, wouldn’t it be more stimulating for our long term relationships if we had a culture that taught us nobody really belongs to another and nobody owes emotions to another? That respecting someone’s freedom (and our own) is more important than trying to bind them? That зростання через виклики важливіше, ніж безпека?

The fact is – again because of our biological heritage that urges us to conserve energy – стабільність і щастя рідко мотивують людей до зростання. Most commonly, it’s crises and problems that motivate people to grow – and which way they will grow, depends of their willingness to learn. You can read more about this in the article “Перетворіть емоційний біль на пристрасть і натхнення“. Why not then prevent crises by willingly allowing more challenge and unattachment in our relationships? Парадоксально, але це може зробити їх сильнішими. 

To go back to integrity and important life values: if our essential values and needs are not fulfilled within a relationship, what can claim more importance? For some people, religious values can have priority over personal values. This is OK if you so choose, but it doesn’t mean that different values are less respectable. Some people choose their values not on the basis of religion, but years of experience, thought, exploration and observing consequences.

Чи нормально шукати особистого щастя?

Here’s an interesting quote:

“Marriage isn’t for you. You don’t marry to make yourself happy, you marry to make someone else happy. More than that, your marriage isn’t for yourself, you’re marrying for a family. Not just for the in-laws and all of that nonsense, but for your future children. Who do you want to help you raise them? Who do you want to influence them? Marriage isn’t for you. It’s not about you. Marriage is about the person you married.” (Сет Адам Сміт)

Це звучить красиво, майже свято. Але це красива ідея, доведена до крайнощів, а крайнощі НІКОЛИ не бувають здоровими, як би красиво вони не звучали. Багато спрощених ідей розвалюються, коли стикаються з реальністю, як, історично кажучи, і комунізм, і християнство, якщо назвати лише ті дві, які ми так гарно показали.

Did you ever try denying your feelings, needs and happiness not only for days or weeks, but years and years? You might have felt how stressful, energy-sapping, life-denying that feels. Whoever believes that people “should” be happy sacrificing for others and ignoring lack of fulfillment and lack of balance obviously never even came close to experiencing it (or is very skillful in lying to themselves). 

This quote still suggests that in some way you’d be able to experience meaning, fulfillment and some sort of pleasure, even if only in fulfilling your own ideals. But what if the other person is not really a good partner for you? What if, in spite of your efforts and sacrifice, things are getting worse and worse? What if, with time, you and your partner have simply developed in different directions? We’ve seen plenty times in history how oversimplified, unrealistic attempts to achieve perfection turn into rigid hypocrisy and suffering.

There are plenty of people who perceive others’ efforts and idealism as a weakness to be exploited, as in business, so in relationships. There are even more people who are simply not a good match to you, whether emotionally, intellectually, or at the level of life values. How long can you tolerate it? What’s the point of life without joy? How long can you suppress your emotions, without them bursting out in other ways: through manipulation, passive aggression, depression or disease?

А ще, який приклад ви хочете подати своїм дітям? Чи хотіли б ви, щоб вони жили так само? Збереження шлюбу за будь-яку ціну було способом забезпечити виживання в історії, роблячи суспільство більш стабільним, але зараз нашому виживанню більше нічого не загрожує (принаймні, не в традиційних формах). Коли традиції виживання стають спрощеною догмою, вони стають причиною лицемірства, витонченого і не дуже витонченого насильства і нещасних дітей. (Трохи нижче я детальніше зупинюся на наслідках для дітей).

Здається дивним, що мені доводиться захищати людське прагнення до щастя; чи можемо ми взагалі бути людьми і нехтувати такою базовою частиною нашої природи? Втім, протягом всієї історії щастя не схвалювалося на користь виживання спільноти, і досі багато людей віддають перевагу екстремальним, спрощеним віруванням та ідеалам, а не складності та рівновазі.

Любов чи обов'язок?

So, in a case where happiness in a relationship is not achievable, is the purpose of marriage happiness (love), or duty? I guess everybody chooses for themselves; what I don’t like is judging other people according to rigid beliefs, if we didn’t experience how it feels to be them. Life is already hard enough; to be a good parent, employer/employee and similar we already need to sacrifice a lot; do we have to judge people who don’t want to give up every chance for happiness?

Мабуть, ключовою помилкою нашого суспільства в цьому контексті є те, що виховання дітей та молоді на ідеалах любові та щастя у шлюбі, щоб згодом підштовхнути їх до збереження шлюбу через ідеал обов'язку. Якщо люди залишаються у шлюбі, навіть якщо вони нещасливі, через ідеали жертовності та наполегливості, чи можемо ми справді назвати це любов'ю? Набагато доречніше було б сказати "обов'язок".

Якщо метою шлюбу є обов'язок (що є правдою для деяких спільнот і людей), то дітей слід від самого початку вчити, що шлюб - це суспільний договір, укладений з метою виконання обов'язку, а не любові. Then young people could be aware of what choice are they making and decide if that’s what they want, and if yes, when. But if this was common, much less people would decide to get married, which would endanger tradition and tribal instincts which still guide many if not most people. That’s why маніпулювання масами є соціально прийнятною, навіть плеканою.

Healthy and responsible parents can raise happy and secure children even if they don’t live together. We could discuss what has worse consequences for children: divorce or living with parents who are unhappy, perhaps fighting, ignoring or humiliating each other all the time? In both cases, children face pain, that’s inevitable (and perhaps even better for them than being overly protected from challenges (see: Дітям потрібні виклики). Quite a few clients have told me they used to wish their parents would divorce rather than stay together “for the sake of children” and fight or ignore each other. If parents can be supportive and guide children through the short-term pain, they will do them a much bigger favor than through pretense and sacrificing their own happiness (which can also cause children to live with the burden of guilt).

Незалежність

Many relationships become unhealthy because people expect to receive happiness and fulfillment from the other person, rather than taking responsibility for creating it themselves. That leads to mutual dependence – symbiosis – and often to manipulation, too.

Почуття обов'язку в шлюбі часто виникає через враження, що інша людина емоційно чи фінансово залежить від нас. Хоча це правильно, коли мова йде про дітей, it’s not healthy for adult people. Проте, часто дітям і молоді все ще підспудно навіюють, що, наприклад, жінки повинні бути фінансово залежними від чоловіків. Цьому сприяє і те, що суспільство менше цінує жіночу працю та жіночий інтелект порівняно з чоловічим, а також відсутність соціальної підтримки батьків маленьких дітей, особливо одиноких матерів.

Крім того, багатьох людей прямо чи опосередковано вчать відчувати емоційну залежність від стабільності шлюбу. Це може призвести до ситуацій, коли шлюб зберігається через обов'язок, а не через щастя. Наступний крок, який роблять деякі люди і спільноти, - це поставити обов'язок на перше місце, а особисті почуття ігнорувати (що є прикладом ідеалізму, який призводить до дисбалансу). Ці люди можуть справді хотіти жити ідеалом підтримки інших, жертвувати собою заради сім'ї і цінувати стабільні сім'ї більше, ніж тимчасові емоції. Іноді це більш зрілий і розумний вибір. Але чи завжди?

I’d say an ideal relationship is the one in which обидві людини беруть на себе відповідальність за власне щастя and respect their partner as an independent individual who doesn’t owe them anything (because they both invest into the relationship equally), rather than perceiving the partner as some kind of personal property. Such a person would not feel good about trying to keep somebody around who would be happier somewhere else. “But you пообіцяв!…” is an attitude of a victim, not a strong adult. As for children, healthy and responsible adults are willing to take responsibility for their balanced upbringing, regardless whether they live together or not.

Generally, it’s important for every relationship that individuals preserve their emotional and material independence, that they communicate clearly, have firm boundaries and have their own interests outside the relationship. Мало що вбиває пристрасть сильніше, ніж почуття обов'язкутобто відчуття, що партнер залежить від вас. Мало що може посилити пристрасть більше, ніж незалежний партнер, який змінюється і розвивається, і який залишається з вами, тому що він так вирішив, а не тому, що відчуває себе зобов'язаним. Чи можете ви бути таким партнером? Чи є у вас ентузіазм і жвавість, які ви створюєте самі, а не шукаєте їх у когось іншого?

Внутрішні відмінності між потребою в стабільності та потребою в змінах

Деяким людям подобається сильна стимуляція, вони легко нудьгують і мають потребу в адреналіні. This can show in their close relationships, too. Sometimes this can be learned in childhood, but it’s quite easily possible that such traits are the consequence of human біологічне різноманіття. З еволюційної точки зору, людству потрібно, щоб певна частина його населення любила ризик, азарт і зміни, що часто є внеском у суспільство. Для іншого виду внеску людству також потрібні люди, які насолоджуються спокоєм, стабільністю і навіть рутиною.

Якщо ви людина, яка любить ризик і зміни, але вірите в ідеал довготривалих стосунків, ви можете відчувати особливо сильний етичний та емоційний конфлікт, особливо якщо ви перебуваєте у стосунках з людиною, яка є емоційно здоровою і якісним партнером. Ваші цінності говорять одне, але все ваше тіло тягнеться в іншому напрямку. Чи зможете ви протистояти цьому роками, а то й усе життя?

Ideally, you’d recognize your nature on time, while you are not yet committed to a stable relationship. Then you can be more honest to yourself and other people, too. Perhaps you’ll come to the conclusion that traditional forms of relationships are not for you. This is all right, if you can clearly, honestly and timely explain this to potential partners.

The worth of a relationship is not necessarily in its length. Some people can learn and create most through the depth of long-term relationships, and others through exploring and new experiences. We don’t all have to be similar. It’s important to come to terms with what you want and to be honest to others from the very beginning.

(Also, do not lead them on if they are not into the same kind of relationship as you are. A client told me a few weeks back, “Some men think that if they say, “I don’t want commitment”, it gives them license to act however they want”. If you don’t want commitment with someone who does, it’s only ethical to back off. End of story.)

Подумайте також, чи можете ви вносити зміни у своє життя іншими способами instead of changing partners. Perhaps through entrepreneurship, traveling, active hobbies and other forms of new activities? If you find a partner who is also open to change and exploration, the relationship doesn’t have to become routine. It’s particularly important that a partner is emotionally independent – a needy partner who wants you to make them feel safe is not likely to remain stimulating and challenging. When you look for a partner, keep this in mind, as well as the need for honesty.

Perhaps in this case you and your partner can agree to not live together, perhaps see each other on weekends or simply live separately and spend time together whenever you both wish. If you don’t plan children, this would prevent the routine you find so intolerable. Again, this decision needs to be done with respect and consideration for both sides.

Висновок

I don’t believe in forcing people and relationships into rigid boxes. I believe in diversity, as long as it’s honest, well-meaning and considerate. When you have to make a важке рішення, it’s primarily important to be honest to both yourself and others, and to learn to distinguish healthy emotional urges from unhealthy and immature ones. Recognize also that few decisions are entirely without some unwanted consequences, so you need to be ready to deal with them.

Just because we might be in committed relationships, our hormones and childish emotional patterns won’t go to sleep. Worse, once a relationship feels safe and reliable, our hormones can make us seek new forms of excitement, while childish parts of our subconscious minds can easily wake up if a new person comes around who reminds us of our unfulfilled needs from childhood. Then intense emotions can easily bring us to idealize the new person and believe them a better match than the current partner, even if the partner is emotionally more mature and invests more effort into the relationship.

Уважно подумайте, наскільки ваші емоції є результатом гормонів і дитячих сподівань, and how well do you realistically know your new crush. Do you take your current partner for granted and did you neglect your own efforts? It’s likely that you will repeat that in your next relationship, and next, which might end up in a string of disappointments. On the other hand, it is possible that you have matured, and the new person might realistically be a better match to your essential values and healthy criteria. But be honest to yourself and listen to any warning signal you might feel.

If your committed partnership is in crisis, first consider if you put enough effort in it, or do you expect to be comfortable without work? Do you give love to your partner in the ways they want to receive it, or do you insist on doing it only in the ways you like? Is your communication honest and does it reach deeper than surface, or do you avoid opening up so that you’d appear stronger and in the right?

If frustration and disappointments in a relationship are superficial and short-term, while mutual respect and efforts are there, then it’s definitely a good idea to stay in the relationship and focus on improving it further. But if your whole body keeps telling you that you betray your values by staying in a relationship, then pay attention. There is time to invest into a relationship, and there is time to acknowledge your boundaries.

Схожі статті:

Закономірності в любовних стосунках

Складні рішення

Самооцінка та любовні стосунки

Всі статті 

Онлайн-коучинг